23 Неділя по П'ятидесятниці

Усім людям властиво втрачати концентрацію від надлишку інформації. Наш мозок просто не справляється з надмірним навантаженням. Занурюючись у щоденні клопоти, ми вгрузаємо у болото безлічі деталей, які здаються нам важливими тут і зараз, хоча насправді, в довготривалій перспективі, є мілкими і, навіть, дріб'язковими. Ці багаточисельні малі та неважливі справи відволікають нашу увагу від головного: від думок про справжню мету нашого життя, життя з Богом та осягнення Царства Небесного. Неправильна розстановка пріоритетів призводить до того, що душа наша черствіє, що до Бога приходимо лише тоді, коли в нашому житті відбуваються якісь потрясіння і ми переживаємо сильний страх, наприклад страх смерті. Тоді ми починаємо посилено молитись та шукати Бога.

Щоденні буденні клопоти призводять до того, що ми йдемо на послаблення та компроміси, які несумісні із праведним життям. Попускаючи та вибачаючи самим собі малі провини, та малі, у нашому розумінні, гріхи ми стаємо на небезпечну дорогу. Навіть не здійснюючи якихось тяжких гріхів і, тим самим, не зустрічаючи раптових потрясінь у своєму житті, людина поступово, малими кроками може потрапити у цілковитий полон гріха та зазнати згубного впливу злої сили.

Всю небезпеку такої ситуації ми можемо зрозуміти з сьогоднішнього Євангелійського читання. Ми бачимо ставлення до одержимого чоловіка сил зла − бісів, які всіляко намагаються його поневолити, не залишити в ньому нічого, що не було б їм непідвладне, що не належало б їм до кінця, чим вони не могли б скористатися, щоб творити своє зло. Ці сили бісівські можна назвати всіма назвами гріха людського: якщо тільки ми даємо владу в собі якому-небудь гріху, ми робимося рабами гріха (про це і апостол Павло говорить докладно). І якщо ми робимося рабами гріха, то перед нами яскравий приклад до чого це може призвести − доля цієї людини: все життя прожити будучи зброєю зла на землі, в божевіллі, у стражданні, у творенні зла.

Так хто чи що нам заважає посилено молитись та шукати Божої підтримки тоді, коли нам ще нічого не загрожує? Для чого нам себе заганяти в глухий кут, з якого вже відступати нікуди? Адже Святе Письмо не говорить нам, щоб ми чекали, щоб хто-небудь помер, щоб потім молитися за його Воскресіння! Ми щодня повинні вдосконалюватися, намагатися бути сильні духом та мати надію на Господа нашого, який сильніший за диявола, що завдає нам стільки проблем. Бог творить чудеса та наша зачерствіла душа неготова прийняти їх!

По своєму Воскресіння Господь наш Ісус Христос говорить Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 29).

Яке ж виправдання може бути мешканцям Гадаринського краю, про яких говориться у сьогоднішньому Євангелійському читанні? Вони на власні очі бачили чудо і не здобули віри у Ісуса! Такий вчинок викликає здивування та обурення! Адже ми не знаємо подібних прикладів, щоб не біси, а люди, будучи при своєму розумі, благали Христа залишити їх у спокої. Після того, як Він зцілює біснуватого, в якому перебували тисячі нечистих духів, і дозволяє тим духам увійти в стадо свиней, яке потім кинулося з кручі і втонуло в морі, люди котрі доглядали тих свиней не лише не запрошують Господа до свого міста, але наполегливо просять, щоб Він не заходив до них!

Гадаринці, образивши Господа, за свій ворожий прийом могли б бути покарані зісланням на них вогню небесного та перетворенням їхнього міста на попіл. Але Спаситель мовчки йде від них…

Та чи ми з вами вчиняємо за прикладом Христа з тими хто нас ображає? Чи спокійно переносимо образи? Чи прощаємо їх? Ні, тому що наше серце наповнене злом. Ми і не рахуємо гріхом коли мстимося своєму кривднику. Нас коли хтось образить словом то ми намагаємося відплатити ділом. Самі ж бажаємо, щоб ближній не звертав уваги на наші образи, і просимо Бога простити нам наші гріхи, а коли хто скривдить нас, то ми намагаємося відплатити вдвічі більше, щоб ворог пам’ятав як зачіпати наше ’’я’’. А все це через те, що у нас немає достатньої любові та смирення.

Як і гадаринський народ, ми часто є свідками великих чудес Божих. Однак, ми завжди або знаходимо виправдання і причини, чому не можемо прийняти Христа, подібно гадаринцям проганяємо Його із свого життя, або ж кажемо в своєму серці: ’’Господи, приходь до мене, але не сьогодні. Я готовий Тебе впустити в оселю своєї душі, але хай це буде без жодних втрат і без моїх зусиль. Спасай мене, але зусиллями когось іншого’’. Якою ж близькою і зрозумілою є логіка гадаринців багатьом із нас… Хоч з часу тих подій минуло вже дві тисячі років, але наша хвороблива людська логіка не дозволяє нам наблизитись до Бога. Багато хто з нас не впускає Господа до власного серця, обґрунтовуючи такий вчинок браком часу, великою зайнятістю: мовляв, мусимо дбати про хліб насущний. Причинами відкинення нами євангельських ідеалів, черствого ставлення до питань віри і нехтування принципів церковного життя, багато в чому є такий же стан духовної сліпоти і не бажання прозріння, служіння ’’золотому ідолу’’ як це було в гадаринського народу. Адже, як ми знаємо з притчі ’’про багатого і Лазаря’’, в багатстві і надмірній забезпеченості приховується небезпека втрати совісті, зачерствіння серця, жорстокості, небезпека падіння до ідолослужіння.

Господь часто стукає в двері нашої душі, даючи шанс зустрічі, якої в свій час сподобився митар і колишній грішник Закхей. Однак більшість з нас клопочеться або про те, ’’що їсти нам, що пити і в що вдягатися’’, або ж про ’’велике частування’’.

Сьогоднішня євангельська розповідь ставить перед нами ці питання, бо вони є актуальними. Чому? А тому, що сатана не помер, сатана не пішов в нікуди: він тут, між нами, він постійно тисне, постійно переслідує нас. Скільки сьогодні брутальності, насильства, розпусти, неморальності в засобах масової інформації: газетах, журналах, кінофільмах. Сатана й далі діє через людей. Чи вміємо ми розпізнавати його дії у речах, які нас оточують? Чи робимо правильний вибір?

Сьогодні християни намагаються влаштувати своє життя без Бога і без Євангелія. Своє християнство продають по занижених цінах і укладають угоду зі злом. Коли Христос вигнав демонів із біснуватого, то мешканці міста вийшли, щоб подивитися на те, що сталося. Побачивши оздоровленого біснуватого при розумі, одягненого, просили Його відійти від них.

Почувши цю євангельську розповідь, що ми скажемо Христові: ’’Перебувай з нами!’’ чи ’’Відійди від нас, Господи!’’?

Амінь.

Сідней 2015

За матеріалами проповідей:

Протоієрея Андрія Гаврилюка;

Митрополита Антонія Сурозького;

Архієпископа Ігоря Ісіченка.